У 1978 році група молодих екологів із Центру енергоощадження в Торонто випадково натрапила на книгу The City People’s Book of Raising Food Вільяма та Хельги Олковські. Ця книга вражала своїм простим підходом до вирощування їжі прямо в місті, в центрі Берклі, без ґрунту на величезних площах і на спеціальних фермах. Ідея, що навіть у великому місті можна вирощувати всі необхідні продукти, стала для них справжнім відкриттям. Цей погляд на сільське господарство привів їх до глибшого вивчення теми та поклав початок цікавому експерименту в умовах міського середовища. Що їх особливо вразило, так це усвідомлення того, скільки палива витрачається на транспортування продуктів із віддалених ферм до супермаркетів. Виявилось, що вигода від вирощування їжі в межах міста не лише економічна, але й екологічна. Рішення вирощувати продукти вдома, на власному подвір’ї, здавалося революційним і допомагало вирішувати багато проблем, зокрема збереження природних ресурсів та зменшення викидів вуглецю. Далі на toronto.name.
Розвиток і перші кроки в урбаністичному сільському господарстві
У 1979 році група екологів вирішила організувати некомерційну організацію, яку назвали City Farmer – Канадський офіс урбаністичного сільського господарства. Першу частину назви обрали для того, щоб вона легко запам’ятовувалась, а друга частина виражала серйозність їхньої місії: вони прагнули популяризувати ідею вирощування їжі в містах, підвищення обізнаності про соціальну справедливість і екологічні проблеми.
Їхні перші кроки полягали в тому, щоб створити невелику газету, де вони ділилися б власним досвідом та порадами щодо вирощування їжі в урбаністичному середовищі. Спочатку екологи мали лише невелику авдиторію, але зі зростанням популярності ідеї люди почали звертатися до них за порадами та допомогою. Однак вони не очікували, що зіткнуться з опором з боку влади. Одним із перших об’єктів для критики став матеріал Chickens in Soup, де йшлося про боротьбу жінки з міською адміністрацією за право утримувати кілька курей на подвір’ї. Один із радників заявив, що це повернення до “темних віків”, підкреслюючи, що сучасне місто має бути забудоване лише асфальтом, хмарочосами та газонами.
Однак екологи не збиралися відступати. Вони вирішили, що замість того, аби мріяти про життя в сільській місцевості, будуть впроваджувати урбаністичне сільське господарство, і таким способом спробують змінити міське середовище на краще, роблячи його більш екологічним і самодостатнім.
Поширення ідеї серед громади та перші практичні проєкти
Одним із важливих кроків у розвитку руху стало залучення громади до реалізації нових ідей. Згодом група екологів допомогли заснувати Strathcona Community Garden – один із найбільших і найвідоміших садів у Канаді, який розташований у самому серці Торонто. Це місце стало прикладом того, як навіть у міському середовищі можна створити продуктивний сад, який приносить користь місцевим жителям. Сьогодні цей сад є однією з головних туристичних атракцій Торонто.
Окрім цього, було розпочато проєкти для дітей та людей з обмеженими можливостями, аби зробити садівництво доступним для всіх. Також на території Торонто був створений Ability Garden, де використовувалися підняті грядки для зручності людей на інвалідних візках. Такі інновації дозволили залучити ще більшу кількість волонтерів та допомогти людям, які не могли фізично працювати у звичайному саду.
Окремо співпрацювали з місцевими школами, де почали впроваджувати уроки садівництва. В одній зі шкіл було перетворено застарілий асфальт на сучасний “зелений” двір, на якому діти й учителі вчилися вирощувати овочі та зелень. Ідея створення освітніх проєктів з аграрної тематики набирала популярності, і вже через кілька років екологи організували конкурс на найкращий шкільний сад у Британській Колумбії.
Глобальний розвиток через технології
У 1994 році спеціалісти зробили ще один важливий крок, з’явившись в онлайн-просторі. Створення вебсайту компанії City Farmer стало важливим етапом у розвитку руху, оскільки інтернет надавав змогу ділитися досвідом з людьми по всьому світу. Так організація стала частиною глобальної мережі урбаністичних фермерів, які через інтернет могли обмінюватися ідеями, отримувати консультації та створювати нові проєкти. З кожним роком ця онлайн-спільнота зростала. До речі, за 2002 рік сайт City Farmer відвідало понад 4 мільйони осіб зі 186 країн світу.
Завдяки технологіям City Farmer почала співпрацювати з міжнародними організаціями, зокрема з Нідерландським ресурсним центром з урбаністичного сільського господарства та лісівництва (RUAF), який став партнером у просуванні ідеї інтеграції урбаністичного сільського господарства в політику та програми урядів різних країн.
Урбаністичне сільське господарство на міжнародній арені
У 1999 році овочева організація стала партнером RUAF, що дало змогу отримати підтримку міжнародних агентств і коаліцій, які почали враховувати урбаністичне сільське господарство як важливу частину стратегій сталого розвитку. Протягом наступних років урбаністичне сільське господарство стало не лише популярним в Канаді, а й визнаним на міжнародному рівні. Рішення про використання міських територій для вирощування продуктів стало частиною політики багатьох країн, де урбанізація й зростання бідності стали серйозними проблемами.
Завдяки роботі в інтернеті спеціалісти із захисту довкілля змогли стати частиною глобального руху, що надає можливість вирощувати їжу в містах, навіть за умови великої урбанізації. Технології допомогли змістити межі традиційного сільського господарства і відкрити нові горизонти для розвитку цієї ідеї в умовах мегаполісів.
Урбаністичне сільське господарство як частина сталого розвитку
Прогнозувати майбутнє легко, коли ти сам його створюєш. Для компанії City Farmer важливими стали не тільки успіхи в локальних ініціативах, але й те, що працівники змогли використати новітні технології для того, щоб сприяти поширенню ідеї урбаністичного сільського господарства в усьому світі. Це дозволило не тільки економити ресурси, але й сприяти більш стійкому розвитку міст у майбутньому.
Сьогодні більше як 44% жителів Торонто вирощують частину своєї їжі, а дослідження показали, що третина площі житлових кварталів у містах може бути використана для міського фермерства. Це відкриває нові перспективи для розвитку урбаністичного сільського господарства, яке стане важливою складовою частиною сталого майбутнього міст по всьому світу. У найближчі роки в Торонто бачать можливості для ще більшого поширення цих ініціатив на міжнародному рівні, зокрема завдяки використанню таких новітніх технологій, як-от географічні інформаційні системи (GIS), які дозволяють точно визначати придатні для вирощування території, аналізувати їхній потенціал та оптимізувати використання міського простору. Завдяки таким інструментам міста зможуть ефективніше інтегрувати сільське господарство у свою інфраструктуру, що сприятиме продовольчій безпеці, зниженню екологічного навантаження та підвищенню якості життя мешканців.
