Місто Торонто та регіон Ніагара багаті захопливою історією, яка також є невіддільною частиною Канади. Сьогодні поговоримо про неймовірний Ніагарський водоспад. Далі на toronto.name.
Формування водоспаду
Річка Ніагара та весь басейн Великих озер, частиною якого вона є, – це спадщина останнього льодовикового періоду. Близько 18 000 років тому південне Онтаріо було вкрите льодовиковими щитами завтовшки 2-3 кілометри. Коли льодовики рухалися на південь, вони формували басейни Великих озер. Саме під час останнього танення велика кількість води наповнила ці басейни. Відомо й те, що менш ніж один відсоток цих водних ресурсів поновлюється щороку, а решта залишається від льодовикових щитів.
Ніагарський півострів звільнився від льоду приблизно 12 500 років тому. Коли льодовик відступив на північ, тала вода почала стікати. Вона наповнила озеро Ері, потім річку Ніагара й озеро Онтаріо, а далі потрапила в річку Святого Лаврентія, що веде до Атлантичного океану. Загалом спочатку існувало 5 стоків з озера Ері до озера Онтаріо. Згодом залишився лише один – початковий Ніагарський водоспад на уступі в районі Квінстон-Льюїстон. Звідти водоспад почав поступово розмивати основу з твердих порід.
Однак приблизно 10 500 років тому через взаємодію геологічних чинників, включаючи чергування відступів і нових наступів льодовиків, а також підняття землі після звільнення від значного тиску льоду (ізостатичне підняття), цей процес був перерваний. Талі води льодовиків перенаправилися через північне Онтаріо, оминаючи південний маршрут. Протягом наступних 5 000 років площа озера Онтаріо становила лише половину від його сучасних розмірів, річка Ніагара зменшилася до 10% свого теперішнього потоку. Саме тому водоспад застиг у районі Ніагарської ущелини.
Крім того, близько 5 500 років тому талі води знову направилися до південного Онтаріо, таким способом відновивши силу річки та водоспаду. Потім потік досяг Вирви. Це було коротке й бурхливе зіткнення, геологічний процес, що тривав лише кілька тижнів, а можливо, навіть днів. У цей час водоспад молодої річки Ніагара перетнув старе річище, яке було ізольоване природними процесами, зокрема льодовиковими відкладеннями (глиною, піском, камінням тощо). Водоспад проник у цю приховану ущелину, вирвав льодовикові відкладення, які її заповнювали, і очистив дно старої річки. Тоді це, ймовірно, був уже не водоспад, а величезний бурливий поріг. Після цього залишився вигин річки під кутом 90 градусів, відомий сьогодні як Вирва, а також найбільша в Північній Америці серія стоячих хвиль, їх ще називають Пороги Вирви (Whirlpool Rapids).
Замерзання водоспаду
Існує лише один випадок, коли потік Ніагарського водоспаду зупинився через замерзання. Це сталося 29 березня 1848 року. Після надзвичайно холодної зими, тобто під час потепління, товстий лід озера Ері почав ламатися. Сильний східний вітер сприяв утворенню льодової пробки в гирлі річки Ніагара, що заблокувала потік води до водоспаду “Підкова” (коли вода з гуркотом падає з водоспаду на скелі внизу, вона замерзає, утворюючи так званий “Льодовий міст”, який з’єднує американський і канадський береги).
У минулі роки “Льодовий міст” був популярною туристичною атракцією. Канадські та американські туристи з’їжджалися в одному місці, щоб помилуватися неймовірною красою, яку створила сама природа. Також вони насолоджувались свіжими напоями та їжею, які їм пропонували підприємці, що встановлювали торгівельні ятки в холодний період.
Так було до трагічного випадку, який стався 4 лютого 1912 року. Саме в той день міст обвалився, і троє людей потрапили в течію річки, що призвело до їх загибелі. Відтоді прогулянки по “Льодовому мосту” заборонені. Протягом більшості зим водоспад замерзає, але лише частково, тому прогулянки в цьому місці небезпечні (значне обмерзання водоспаду спостерігалося в такі роки: 1985, 1902, 1906, 1911, 1932, 1936, 2014 і 2017).
Ілюзія повного замерзання водоспаду виникає через утворення льодяної кірки зовні, але під цією кіркою вода продовжує безперервно стікати вниз постійним потоком.
Війна 1812 року
Війна 1812 року стала переломним моментом в історії Ніагарського водоспаду. Саме тоді молода армія Сполучених Штатів Америки боролася з британськими лоялістами за нові землі, що згодом стали частиною Канади.
Історичні місця Ніагари, поля битв, музеї та військові реконструкції – це захоплива подорож у минуле. Ви можете на власні очі побачити історію, що ретельно відреставрована та відтворена від Форт-Ері до Ніагара-он-зе-Лейк. До прикладу, у Старому Форт-Ері гіди в автентичному костюмі 1812 року відтворюють життя колишнього британського гарнізону, включаючи щоденні демонстрації мушкетів і щорічну реконструкцію облоги Старого Форт-Ері. Ця територія також була пунктом входу для темношкірих рабів, які шукали свободи, втікаючи від переслідувань у США. Точка в’їзду до Канади з Буффало була відома як “Перехрестя”. Її ще називали “Шляхом свободи”. У регіоні є безліч місць для тих, хто цікавиться історією, зокрема Монумент Брока, який є даниною пам’яті британському генералу, що загинув у битві при Квінстоні в 1812 році.
Музей історії Ніагарського водоспаду
У цьому музеї відвідувачі можуть дослідити історію, яка змінила цілу націю, через справжні артефакти, зображення, відео та інтерактивні експозиції, створені для повного занурення у вагомі події регіону. Галерея Ніагарського водоспаду (The Niagara Falls Gallery) надає можливість відчути історію легендарного водного потоку від його геологічного утворення до сміливців, які випробували жорстоку силу природи.
Туризм Ніагарського водоспаду визнає, що ця місцевість є батьківщиною народів Ходеносауні та Анішинаабе, багато з яких продовжують жити та працювати тут і сьогодні. Крім того, на цю територію поширюється дія Договорів Верхньої Канади (Upper Canada Treaties), загалом вона знаходиться в межах землі, яка захищена угодою під назвою “Миска з однією ложкою” (Dish With One Spoon Wampum). На сьогодні це місце є домівкою для численних народів Перших Націй, метисів та інуїтів, а це говорить про те, що їх високий рівень життя тісно пов’язаний з природними ресурсами та взаємною підтримкою корінних народів.
Йдеться про такі народи, як-от Гатівендаронк, Годеносауні, Анішинаабе, а також Міссісога. На 2024 рік на території Ніагари проживають і працюють представники перших націй, метисів та інуїтів з усієї Черепахової землі (за світобаченням, що континент був створений завдяки черепасі, на спині якої розташовані всі землі). Муніципалітет Ніагари підтримує ініціативи корінних народів минулого та сьогодення, таким способом сприяючи відповідальному і мудрому управлінню територіями.
Загалом територія Ніагарського водоспаду має багатий і глибокий історичний контекст для перших народів, які вже понад 13 000 років тому почали оселяти цю землю. Зі зникненням льодовиків, коли вони відступали на північ, відкрилися великі озера Ері та Онтаріо, а також річка Ніагара, що стало основою для розвитку регіону. Ці води й природні ресурси завжди мали велике значення для місцевих племен, адже вони забезпечували їжу, транспорт і культурну основу для їхнього існування.
